Фразеологічний словник
Училка
Головна
Діалоги
Диалоги на русском
Твори до ЗНО
Відповіді до ДПА
ДПА-2013 9 клас
Світова літ-ра ДПА
Сочинения
Словник синонімів
Казки українською
Литература
Довідник укр мови


Цитата дня

В народной речи живут и всегда действуют законы рождения языка (Л.Н. Толстой).



Вірші Б.-І. Антонича: аналіз  творчості

Творчість Б.-І. Антонича – яскраве самобутнє явище в українській літературі, що на момент своєї появи ніяк не вкладалася ні в які канони та норми аналізу художньої творчості. Сам поет також стояв поза будь-яких ідеологічних течій, основні мотиви його творчості позачасові – вічні та завжди актуальні: людина , природа, час, всесвіт, краса, місце людини в світі, суспільстві, творчість, особистість, гармонія та взаємозв’язок усього.

Антонич бачив, а краще сказати, усвідомлював роль мистецтва не у відтворенні чи перетворенні існуючої дійсності, а у створенні окремої дійсності. Сам поет створив чудовий світ унікальних художніх образів, не схожий ні на що інше в українській літературі, що не має аналогів і досі.

Б.-І. Антонич був добре начитаним, ерудованим, свої перші вірші він пише ще в гімназії, і в 1931 році виходить його перша збірка «Привітання життя». Вона позначена пошуком власного стилю, становленням особистого світогляду. Найбільш вдалі серед них – роздуми про природу, цикл віршів, присвячених спорту «Бронзові м’язи». Поет вживає безліч оригінальних метафор, вчиться образності мови, відточує точність передачі почуттів – це стає зрозумілим, якщо порівняти вірші цієї збірки з більш пізніми. Вираженням світовідчуття молодого поета можна вважати Автобіографію»:

В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,
тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,
і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.
Тепер – де б я не був і коли-небудь,
я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені.

А як зійшов із гір до гамірливих міст,
у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,
глядів спокійно на хвиль противних гурагани.
Мої пісні – над рікою часу калиновий міст,
я – закоханий в житті поганин.

Природа для нього – джерело натхнення, все навкруги – дива та чудеса, гідні нескінченного здивування та захоплення. І відчуття, що він «п’яний дітвак із сонцем у кишені», поет пронесе крізь усе своє недовге життя, воно наскрізною темою буде проходити крізь його творчість. Природа у Антонича – божественний порядок, і людина з її думками, почуттями, бажаннями – органічна частина природної  цілісності. Про всеохоплюючий зв'язок усього сущого в світі поет красномовно говорить у «Привітанні життя»:

…Кожна мить знов родить другу мить,
і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа,
час виростає й меж не має…

Великий вплив на творчу свідомість Б.-І. Антонича мали давні слов’янські поганські вірування, а також індуїстські уявлення про карму, нескінченний цикл життя, перетворення людини після смерті у дерево, камінь, птаха. Це була найкраща з можливих ілюстрацій цілісності світу, приналежності людини природі, що красною ниткою проходить крізь збірку «Зелена Євангеліє», яка вийшла вже в 1938 році після смерті Антонича.  Сам поет часто ідентифікує себе з природою – «росте Антонич, і росте трава»,  він «звіря сумне і кучеряве». Ця ідея оригінально втілена у «Вишнях»:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.

Тема природи була не єдиною у творчості Б.-І. Антонича. У незавершеній збірці «Ротації», що також з'явилася 1938 року, змальовано життя міста, частіше з непривабливого боку. Місто бездушне, люди у ньому бездуховні, ведуть бездумне й нещасливе життя, їх цікавлять лише гроші. І навіть весна у місті – зовсім не те, що на природі -  «весна тріпочеться, мов птах, у клітці сірих коридорів» («Вербель»).

Атрибутами міста Антонича є «п’яниці й тіні біля кульгавої ліхтарні», «горлорізи», що «сповідуються горілці» («Балада провулків »). Замість зеленого дивосвіту природи, сліпучого сонця, небесної блакиті перед нами постають похмурі, відразливі картини. Усе це наштовхує поета на думки про кінець світу, бо дуже багато зла сховано під дахами міста. Апокаліптичними настроями пройняті поезії «Сурми останнього дня», «Кінець світу».

Майже розчарований поет запитуються, чи потрібне комусь мистецтво – його вірші зокрема – у цьому бездуховному, зайнятому марними справами світові міста:

Хто ж потребує слів твоїх?
Чи той, що важить хліб і сіль,
чи той, що відсотки рахує,
чи той, що у безсонну ніч
бунтарські зазиви друкує,

чи той, кого гарячка палить
і з голоду запеклий вже,
чи той, що чорні тюрми валить,
чи той, що тюрми береже?


Читайте подібні твори

Цитатна характеристика Григорія Многогрішного

Головні герої твору «Марія» Уласа Самчука

Аналіз твору «Марія» Уласа Самчука

Головні герої повісті «Конотопська відьма» - цитатна характеристика

Аналіз твору «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка

Аналіз новели «Новина» В. Стефаника

"Що робить людину людиною", твір за "Міщанином-шляхтичем"

Твір «Людина в життєвих випробуваннях» за «П’ятнадцятирічним капітаном» Жюля Верна

Твір-роздум «Анна Кареніна – історія трагічного кохання»

Характеристика образів твору «Земля» О. Кобилянської

Аналіз твору Б. Харчука «Планетник»

Ліна Костенко «Маруся Чурай» - аналіз та образи

«Зачаровна Десна» О. Довженко - аналіз та образи

Цитатна характеристика Енея з поеми І. Котляревського «Енеїда»

Твір «Образ Анни Кареніної з роману Л. Толстого»

«Три зозулі з поклоном» аналіз та образи

Василь Стефаник камінний хрест: аналіз, образи


загрузка...

Інформація на сайті охороняється Законом України про авторські права. Копіювання матеріалів заборонено Яндекс.Метрика

Написати нам, реклама на сайті, співпраця ycilka.net@yandex.ru